…осліпляюче реалістична, пропагандистсько-антиідейна і дещо рідкувата псевдодистопія…

…столиця Британської імперії року одну тисяча дев’ятсот тридцять третього. Період ефемерного спокою між двома світовими війнами. Молодий, але дуже рішучий журналіст-ентузіаст, та за сумісництвом — ще й радник тодішнього англійського прем’єр-міністра, чарівний очкарик із вельми сумними очима на ім’я Гарет Джонс (…Джеймс Нортон…) натхненно декламує найвищій чиновницькій братії доповідь про наростаючі тривожні тенденції в міжвоєнній Європі. Метри бюрократії тихенько посміюються і, само собою, особливого значення журналістським дослідженням і аналітичному прогнозуванню надавати не збираються. У Сполученому Королівстві і так — турбот стільки, що всіх не перелічити навіть і за три подібних гаретовій доповідях. Економіка в глибокій кризовій рецесії, коштів не вистачає навіть на покриття бюджетних дефіцитів і обов’язкових асигнувань, не те що для оплати військових авантюр. Підданий Джонс цілком очевидно і закономірно через якихось пару годин після зазначеного дійства позбудеться статусу міністерського радника і попрямує до Москви брати интерв’ю у самого Йосипа Сталіна…

…одразу по прибуттю в СРСР Гарет, замість розв’язання розриваючих його навпіл професійних дилем, послідовно познайомиться тут із шефом радянського бюро «The New York Times», основного рупору, що діє в комуністичній Росії всупереч безкінечній та невпинній тоталітарній пропаганді. І ще — з чарівною, немов втілена в реальності підлітково-чоловіча безсонно-опівнічна мрія, журналісточкою Адою Брукс (…Ванесса Кірбі…). Відповіді же на питання — звідки у радянських жебраків, що вийшли з горнила двох революцій, однією Першої світової і війни Громадянської, кошти на ударну в темпах і незупинну в масштабах індустріалізацію — містер Джонс прямої і однозначної так і не отримає. Але ось з непроглядним жахом справжнього Голоду (…того, який саме що і з літери великої…), горами трупів на тротуарах і узбіччях і справжнісіньким вимушеним канібалізмом — познайомиться на цілковито особистому досвіді і в досить лякаючих та навіть шокуючих, люто надмірних для цивілізованого представника двадцятого століття обсягах…

…модерновий програмний історико-художній трилер «Ціна правди» польської режисерки Аґнешки Голланд вийшов дуже красивим, естетсько-візуальним, але дещо фрагментарним екранізованим деконструктивом дуже незручних сторінок історії Радянського Союзу і не тільки його. Знята всього лише трохи більше, ніж за двадцять п’ять мільйонів польських злотих (…приблизно один мільйон американських доларів…), стрічка створилася на єкрані чудово витонченою та сяюче-яскравою у візіонерському плані. Буквально всілякий третій, або ж на худий кінець п’ятий кадр натурально проситься на обкладинку тематичного глянцю. А то і зовсім — прямісінько у подарункову кіноманську рамочку. Ну, а з наповненням і втіленням, звичайно, вийшло все не так вже й райдужно. Хоча картина Холланд і стартує цікавою і досить глибокомисленною інтерлюдією з Джорджем Оруеллом, що сидить над своїм безсмертним «Звірячим надвір’ям», натхненним якраз таки журналістськими дослідженнями реального історичного Гарета Джонса, культурологічний і ідеологічний ефект від «Ціни…» міг і повинен був стати набагато могутнішим і вагомішим. Тематика жаху історичних фактів підзвітної періоду не просто спонукає до більш глибокого проникнення у суть описуваних процесів, а й неодмінно змушує інтерпретаторів до підвищеного емоційно-співпереживального відгуку. Так само як і свого, авторського, так і споживчого глядацького…

…на виході за результатами ознайомлення отримуємо не цілковито зрозуміло як задуманий та зрежисований, непристойно ефектний з візуально-естетичної сторони, але пріснувато-сірий кінематографічний конструкт. На превеликий жаль, загально відомими фактом залишається те, що Аґнешка Голланд, яка працювала, окрім іншого, над практично суцільним сезоном блискучого «Карткового будиночка», може, поза всілякими сумнівами, набагато краще, яскравіше і сильніше, це анатомічний факт. Так, виконавці головних ролей — чарівні няшки Нортон і Кірбі — вище будь-яких дифірамбів, гонорари відпрацьовують з потрійним перекриттям. Змістовний же вміст походить на скупий і обов’язковий щорічний плановий бюрократичний звіт такої ж сухої і млявої безіменної контори. Перетворюючи емоційно несамовиту і актуальну в будь-який момент світової історії ідею в низькокалорійний, хоча і досить цікавий екранний одноразовий продукт…

…не дивлячись же на вище закумульовані і викладені фактології — до ознайомлення підзвітна «Ціна правди» наполегливо рекомендується. Так, так, переглянути може статися і зовсім один єдиний раз дану стрічку, всупереч всім явним і прихованим огріхам, безумовно варто. Хоча б і для того, щоб своїми очима побачити нехай і сублімований, але досить дохідливий і реалістичний гіперреалізм, що демонструє невигадані кошмари з життя тодішньої України. І байдуже практично, що подані вони наразі крізь пріснуваті і не в достатній мірі виразні кінематографічні екзерсиси. Нічого кращого, або хоча б рівного за якістю у нинішній час за даною тематикою насправді нині — днем так би мовити з вогнем…